Свобода слова у програмах кандидатів у Президенти України

Ольга Сушко, Тарас Шевченко, для «Телекритики» 29-12-2009

Із 18 зареєстрованих кандидатів у Президенти України лише половина згадує про проблеми свободи слова, діяльності ЗМІ, доступу до інформації, реклами і пропаганди

У демократичному суспільстві ключова увага на виборах приділяється не стільки особистим якостям кандидатів, як їх програмам. Головним контрольним механізмом суспільства є вимога до кандидатів чітко задекларувати свої плани розвитку держави з наступним відстеженням виконання обіцянок. Якщо кандидат не виконує свою програму, він не має бути обраним вдруге. Останніми роками в Україні все більше і більше активних громад, які цікавляться програмами. Важливу роль в обговоренні цієї теми відіграють і журналісти. Але чи пам'ятають самі кандидати про свободу слова? У 2006 році Інститут медіа права проводив аналіз передвиборних програм політичних партій і блоків на виборах до Верховної Ради України, зараз пропонуємо ознайомитися з аналізом програм кандидатів у Президенти України. 

Перший висновок, який можна зробити з аналізу всіх програм - інформаційні питання нині не є актуальними для кандидатів. Із 18 зареєстрованих кандидатів у Президенти України лише половина згадує про проблеми свободи слова, діяльності ЗМІ, доступу до інформації, реклами і пропаганди. До того ж, часто положення їх програм є декларативними і позбавленими конкретики.  

У передвиборній програмі Віктора Ющенка з упевненістю сказано: «В Україні знищена політична цензура. Ми захистили свободу слова». А стратегія майбутньої діяльності передбачає утвердження незалежної журналістики, громадський контроль за інформаційним простором, пріоритет для національного медійного продукту. Юлія Тимошенко у своїй програмі стверджує, що «для журналістів будуть створені умови незалежності від влади та політизованого капіталу олігархії. Засади редакційної політики, які зроблять журналістів незалежними, отримають статус Закону». Ідея звільнення електронних засобів масової інформації від монополії олігархів міститься і у програмі Петра Симоненка. Сергій Тігіпко описує свою стратегію так: «Я виступаю за активний розвиток інститутів громадянського суспільства. Суспільства, яке неможливе без свободи слова, свободи віросповідання, права на зібрання та об'єднання, поваги до думки інших. Я зроблю все для встановлення суспільного контролю за діями влади через розвинені суспільні інститути та незалежні ЗМІ». Передвиборча програма Інни Богословської містить конкретнішу пропозицію щодо розвитку ТБ: розміщення на державних та приватних ЗМІ державних замовлень на виробництво документальних, наукових та культурних програм. На думку пані Богословської, це може зробити українські телеканали більш цікавими та змістовними.

Пропозиції щодо вдосконалення умов розвитку інформаційного простору містяться лише у передвиборних програмах Олега Тягнибока і Юрія Костенка. Програма пана Тягнибока містить лише коротку вказівку про намір захистити національний інформаційних простір України. Натомість у плані дій пана Костенка - більш розгорнуті тези: «...Необхідно... убезпечити інформаційний простір та протидіяти проявам інформаційної агресії ззовні через: формування українського інформаційного простору; сприяння високій інформаційній культурі населення, що включає швидкий доступ до об'єктивної інформації, її ефективне використання, захист громадян від низькоякісних інформаційних продуктів, які можуть нанести шкоду людині та суспільству». Юрій Костенко також наголошує на важливості забезпечення публічності і прозорості діяльності органів державної влади та права отримувати інформацію щодо діяльності цих органів, зокрема з метою боротьби із корупцією.

Питання доступу до інформації у програмах кількох кандидатів розглянуте лише у розрізі доступу до Інтернету. Так Юлія Тимошенко планує забезпечення доступу до Інтернету для усіх громадян і, зокрема, для дітей у процесі освіти. Інна Богословська обіцяє за 5 років зробити Інтернет досяжним для абсолютної більшості населення. Сергій Тігіпко акцентує увагу на тому, що телефон та Інтернет повинні бути доступні сільським жителям на одному рівні з мешканцями міст.

Три кандидати у Президенти мають намір повністю заборонити рекламу тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Такі положення містяться у програмах Олега Тягнибока, Анатолія Гриценка та Володимира Литвина. Пан Литвин також пропонує заборонити переривати телевізійні програми будь-якою рекламою.

Передвиборними програмами Петра Симоненка та Анатолія Гриценка передбачено заборонити пропаганду насильства, жорстокості та розпусти. У програмі Олега Тягнибока міститься більш радикальне положення: за пропаганду наркоманії та сексуальних збочень повинна наставати кримінальна відповідальність.

У програмах таких кандидатів, як Віктор Янукович, Арсеній Яценюк, Олександр Мороз, Михайло Бродський, Олександр Пабат, Василь Противсіх, Сергій Ратушняк, Олег Рябоконь та Людмила Супрун, питання свободи слова та розвитку ЗМІ взагалі не згадуються.

Такими є задекларовані позиції кандидатів на президентське крісло щодо оптимального розвитку інформаційного простору держави. На жаль, у всіх програмах інформаційна складова недостатньо чітка, не містить конкретних механізмів, а тому важко зрозуміти, як саме кандидат планує реалізовувати обіцянки. Для об'єктивності відзначимо, що відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» передвиборна програма кандидата має містити не більше 12 000 знаків. Такого обсягу недостатньо для того, щоб чітко окреслити всі питання розвитку держави. Однак, найсуттєвіша проблема полягає у тому, що відповідно до норм Конституції України Президент України не наділений достатніми повноваженнями, щоб самостійно реалізувати означені ідеї. Тому без адекватної взаємодії між усіма гілками влади передвиборні програми кандидатів залишаться лише оптимістичними деклараціями.

Ольга Сушко, Тарас Шевченко, Інститут медіа права

Версія для друку * Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.